Екс-кандидат в депутати від «Слуги народу» Ірина Панченко: Я зараз не головна проблема партії
«Я не думала, що опинюсь так швидко в центрі уваги»
25-річна Ірина Панченко, яку виключили зі списку «Слуги народу» через публікації в ЗМІ, в інтерв'ю «Главкому» розповіла, як насправді опинилась у прохідній частині списку, чим займалась до виборів, як бачить своє майбутнє в політиці та яких змін очікує в країні.
Хто вам запропонував місце в списку партії «Слуга народу»?
Мені ніхто не пропонував місце. Мені лише запропонували подати анкету й резюме, що я й зробила. До того я декілька місяців на волонтерських засадах працювала в Зе!Команді у Львівській області, часто приїзжалприва туди для збору анкетних даних по регіону, проведення акцій та агітації на місцях. І саме у львівському штабі підняли питання – чи є у когось бажання бути причетним до подальшої діяльності партії і подати анкету для участі в виборах. Я не особливо розраховувала, що це все може завершитись успіхом, але вирішила, що маю спробувати.
Хто приймав фінальне рішення, щодо включення вас у списки від цього штабу?
Не було такого, що хтось на власний розсуд приймав рішення. Принаймні, я про це не знала. Щодо багатьох, кого подали від штабу раніше, у партії відмовляли. Моє резюме і анкета у них питань не викликали.
У ЗМІ писали, що місце в списку вам придбав батько, за вашою версією – це не так. Батьки взагалі знали, чим ви займались?
Звичайно. Але батьки давно розлучились, мама живе в іншому місті, тому вона була дуже поверхнево знайома з цим. Батько був більш в курсі і підтримував.
Щодо його фінансової участі, якщо ви про це – то цього не було. Навпаки, я витрачала свої кошти та дорогу та проживання. Коли вийшла стаття в ЗМІ про мене, то перше, що зробила – це в сльозах подзвонила батьку з питанням чи правда те, що пишуть і хто такий Віктор Тимошенко. Батько й сам одразу не згадав хто це такий, лише згодом після того пригадав, звідки його знає.
Якщо зараз подивитись на всю цю історія з боку, то прикро ще й за те, як легко можна кого завгодно оговорити. Нема нічого погано в тому, що у мене була фотосесія, я її особисто ніде не публікувала. А от, де її знайшли журналісти, з ким домовились, чи кому заплатили – це питання. Про заклади, в які я нібито постійно ходжу компанією по 20-30 чоловік –повна брехня. У мене, навіть, на день народження скільки не збереться.
Ми, дійсно, зараз живемо в епоху постправди. Ми самі створюємо свою реальність. Якщо раніше, коли в Google вбиваєш моє ім'я були статті та результати ЗНО, зараз все в публікаціях про «тусовщицу» і «мажорку». І як комусь доказати, що це не так?
А як взагалі ви саме у львівському штабі опинились?
На той час же партії як такої ще не було, принаймні активної діяльності. Були громадські осередки у регіонах. З самого початку у Львові працював мій знайомий. Тістика, з яким він товаришував під час виборчої кампанії, в той час призначили керівником штабу. Їм треба були волонтери, і тому він спитав у мене, чи є бажання також долучитись. Я погодилась. Якби мені щось подібне запропонували в іншій партії, не думаю, що я пішла би, тому що це теж був для мене виклик.
З Дмитром Разумковим (ніші голова партії «Слуга народу») – співбесіду проходити не треба було?
Ні. Я так розумію, що з нашої команди спілкувався тільки Ростислав Тістик, як представник команди Володимира Зеленського на Львівщині, та Андрій Гарбіт, як довірена особа Зеленського по нашому 120 округу. Безпосередньо в їхній компетенції було спілкування з центральним штабом. У нас такої потреби не було.
У коментарях журналістам ви говорили, що разом з анкетою подавали три законопроекти. Про які законопроекти мова?
Це неправда. По-перше, це було не інтерв'ю. В моєму розумінні, як мінімум, журналіст мав би попередити, що він звертається не просто з бажанням поговорити, а зробити інтерв'ю. Більше того, мене ніхто не запрошував зустрітись, поговорити. Якби запросили – я б пішла, мені нема чого приховувати. Просто перекрутили усе і подали так, як їм було вигідно.
Щодо інформації про законопроекти – питання і відповідь звучали інакше. Моя відповідь була – що я подала усі необхідні документи, які від мене треба було. Тобто - анкету й резюме. Законопроекти мають подавати ті, хто йде по мажоритарних округах. Там, дійсно, є така вимога.
З партії з вами на зв'язок виходили, особисто повідомляли, що вилучили зі списку?
Не виходили. І, чесно кажучи, я, навіть, до кінця не розумію, яка ситуація. На сторінці партії написано, що реєстрація кандидатів завершується 25 червня, а список буде оприлюднено 30 червня. У львівському штабі мені сказали, що зміни можуть вноситись аж до 6 липня, поки не буде проведено з'їзд партії, де формально й мають проголосувати за виключення. Але особисто мені з партії про це ніхто не говорив. Думаю, я зараз не головна проблема партії, щоб мною настільки перейматись.
Тому не знаю, чи є сенс мені зараз щось доказувати і намагатись повернутись в списки. Можливо, навпаки, є сенс відпустити ситуацію і набиратись досвіду, з тим щоби на майбутніх виборах, якщо ще буде бажання, спробувати себе ще раз.
Але цей парламент має бути унікальним, стільки молодих, не зіпсованих політикою, людей ще не було в тих стінах. Я, дійсно, вірю, що ця команда може принести зміни. Якщо стара система не буде чинити їм супротив - вони зможуть змінити ситуацію в країні.
До волонтерства у львівському штабі ви займались якоюсь політичною діяльністю?
Політикою цікавилась, але десь в партійних списках чи організаціях не була. Я зараз навчаюсь в аспірантурі і працюю помічником нотаріуса.
Цікаво читати коментарі про себе – «у неї нема досвіду», «що вона зробила для країни?». То ми хочемо оновлення чи ні? В партії були конкретні вимоги – близько 30 років, не причетність до вже наявних політичних сил і відсутність зв'язків в державних органах.
Бачила ще, що в прохідній частині списку є дівчина 22 роки і хлопець 21 рік. Виходить, вони більш досвідчені, ніж я? Взагалі, якщо по тому списку пройтись – так, є багато гідних людей, але багато й тих, по кого можна написати куди більш негативні публікації, ніж це було зроблено щодо мене.
Що ще вас образило в реакції суспільства?
Нема такого, що мене це ображає чи ні. Я не маю негативу до тих, хто пише погано. Я добре розумію, що така реакція на мене не тому, що я погана чи щось не те зробила, а тому що асоціююсь у людей з тим, що викликає обурення.
На мою думку, ця атака може бути пов'язана з тим, що комусь дуже хотілось зайняти моє місце. Ну, що, нехай так і буде. Сподіваюсь, це буде гідна людина.
У політику ще збираєтесь?
Складно відповісти. Якби зараз повернути час назад і прибрати весь цей негативний шлейф, який мені приписали – так, хотілось би. Раніше не хотілось, бо не було такої партії, де б молодь могла себе проявити. Старі політики спаплюжили усе, що пов'язано з політичною діяльністю. Це все асоціювалось з брудом, схемами, «договорняками» і т.д. Ніхто не знає, яка буде ситуація через п’ять років, і хто тоді буде при владі.
Чим конкретно ви могли би займатись в парламенті? До роботи в якому комітеті могли би долучитись?
Скоріш за все, займалась би правами людини, молодіжною політикою, забезпечення рівних можливостей для молоді, захистом незахищених верст населення, освітньою реформою. Це те, що мені близько і в чому я розбираюсь зараз. Але я розумію, що народному депутату треба мати набагато ширший профіль, тому вчилась би і набиратись досвіду з усіх сфер, які так чи інакше дотичні до роботи народного депутата. У мене юридична освіта, тому я розумію, що таке законотворча діяльність.
Я не думала, що опинюсь так швидко в центрі уваги. Дуже прикро, що тепер ті, хто мене ніколи не бачив і не знав, асоціюють лише з таким іміджем, який в пресі, а усе, що я скажу проти цього, буде сприйматись більшістю як виправдовування. Але я дійсно хотіла би долучитись до змін в країні. Зі мною чи без, я все одно вірю, що усе буде добре. Не знаю, чи буде у мене ще колись можливість і бажання взяти участь у виборах, але ця ситуація точно навчила мене бути обережнішою і менше довіряти людям.
Інна Михайлівська, для «Главкома»
Джерело світлин: facebook
Коментарі — 0