Адаптуватись до мирного життя. Як це бачать учасники бойових дій?
Учасники бойових дій, повертаючись у мирне життя, стикаються з низкою проблем: пошук роботи, складнощі у сімейних стосунках, нерозумінням суспільства. За даними військової прокуратури, за чотири роки війни на Донбасі в боях на Сході України взяли участь понад півмільйона українських солдатів та офіцерів. Ветерани АТО стали однією з найбільших груп в Україні серед тих, хто зараз перебуває у пошуку роботи. Станом на 1 серпня 2018 року, статус безробітного мали 6,8 тисячі колишніх учасників АТО, з них - 6 тисяч осіб отримували допомогу по безробіттю.
Українські ветерани отримують пенсію та щорічну грошову допомогу, проходять реабілітацію після фронту у санаторіях. Проте волонтерські та ветеранські організації на четвертий рік війни з Росією визнають: підтримка ця недостатня.
Учасники АТО часто потерпають від посттравматичного стресового розладу. Саме через цю психічну хворобу відбувається більшість самогубств серед тих, хто повертається з фронту. Близько двох місяців тому на всю Україну прогриміла новина про суїцид, який вчинив відомий український режисер-документаліст, автор стрічки «Міф» та колишній учасник бойових дій на Донбасі Леонід Кантер. Хоча причина самогубства не була названа, бойові побратими Леоніда вважають, що виною всьому саме посттравматичний розлад.
У лютому 2018 року головний військовий прокурор Анатолій Матіос заявив, що кожного дня в армії відбувається 2-3 самогубства. «Дуже сумна статистика самогубств серед людей, які тривалий час перебувають (на території бойових дій). В середньому в тиждень 2-3 людини. Це ті, хто перебуває в зоні АТО. Горе і сльози батьків. Більшість самогубців – зовсім юні хлопці 1995-1998 років народження», – констатував Матіос. У Міноборони ж назвали «недостовірною» і «маніпулятивною» інформацію Матіоса про самогубства військових. Посадовці визнали, що проблема існує, однак, за їхніми словами, протягом останнього року зростання кількості суїцидів не відбулося, а реальні цифри є «в рази меншими», ніж стверджує Матіос.
Проблема адаптації ветеранів після війни, говорить військовий психолог Андрій Кузінчук, комплексна. За його словами, ветерани дуже не люблять слова «реабілітація» та воліють вживати термін «адаптація», тому що стати такими, якими були до війни, вони вже не зможуть.
Минулого тижня у Києві пройшов міжнародний волонтерський та ветеранський форум «Там, де ми – там Україна». На форумі обговорювали питання соціалізації ветеранів. Самі ветерани та волонтери говорили про недоліки системи підтримки учасників АТО/ООС, які повертаються до мирного життя з фронту.
«Мирне життя – це ілюзія»
Мирослав Гай, волонтер, керівник благодійної організації «Фонд «Мир і Ко»»:
«Про яку соціалізацію ветеранів можна говорити, коли ми вмикаємо телевізор і бачимо, що сьогодні було 40-50 обстрілів чи знову загинув товариш? У ветерана війна постійно в голові, він не може її відпустити. Повертаючись до мирного життя, хлопці відчувають когнітивний дисонанс: ми маємо зробити вигляд, що знаходимось у мирному житті, а по-справжньому мирне життя – це ілюзія, тому що ветеран знає, наскільки швидко мирне життя може перетворитись на війну.
Яким чином поєднати мир і усвідомлення того, що війна все ще йде? Я скажу: ніяк. Треба просто прийняти той факт, що у нас в країні йде війна. Яким же чином тоді жити з цим? Хтось йде у волонтерство, хтось йде у патрульну поліцію…
Яким чином ветеран може не втратити дотичність до армії і при цьому бути готовим проходити перепідготовку кожен рік, зустрічатися з побратимами, проходити бойове злагодження і при цьому залишатися жити мирним життям?
Я – ветеран та учасник оперативного резерву, який у будь-який момент може повернутись на фронт, якщо Батьківщина скаже: «Друже, ти потрібен». Як це буде? Знову військкомат, навчання, а потім я попаду не у свою, наприклад, 95-у бригаду (95-та окре́ма Житомирська десантно-штурмова брига́да – «Главком»), а в якусь іншу? Я вирішив, що це неправильно. Відповідь є – це контракт резервіста. Я через місяць підпишу контракт резервіста з 95-ю бригадою. Ми зрозуміли, що контракт дозволить нам залишитись у тому самому підрозділі, в якому ми б хотіли воювати, якщо війна знову покличе».
«Коли ветеран не може соціалізуватись, він вибирає алкоголь, наркотики та кримінал»
Кирило Недря, лейтенант Збройних сил України, ветеран:
«Людина, яка брала участь у бойових діях, отримує різні психічні травми. Крім того, що сам боєць змінився на війні, за цей час змінилась і його друга половина. Це треба розуміти заради успішної адаптації ветерана АТО.
За час участі в бойових діях соціальні ролі перерозподілились: наприклад, жінка взяла на себе більше відповідальності. Коли чоловік повертається, він повинен шукати своє місце, по-новому будувати відносини. По суті, ветеран опиняється в ситуації «свій серед чужих, чужий серед своїх», тобто свій серед побратимів, а вдома – чужий.
Крім того, ветеран опиняється в ситуації не зовсім нормального сприйняття суспільством. Є дуже хороше слово «ксенофобія», тобто несприйняття чужих у суспільстві. Людина, яка має бойовий досвід, у світогляді звичайного громадянина переходить певні рамки. Вона стріляла, швидше за все, вбивала. Сприйняття цих фактів мирною людиною не зовсім позитивне, мирна людина в дуже рідкісних випадках розуміє, що це був захист Батьківщини.
Коли ветеран не може соціалізуватись, він вибирає три типові асоціальні моделі поведінки: алкоголь, наркотики та кримінальна соціалізація. Коли людина піддається виключенню з суспільства, цілком нормальна реакція для неї буде – побудова своєї власної соціальної структури з такими ж, як вона сама.
Що нам в даній ситуації пропонує держава? Найчастіше реабілітація ветерана – це санаторно-курортне лікування. Під час реабілітації боєць опиняється у колі таких же осіб, як він сам, у такому разі коло замикається. Результати такої реабілітації відповідні. У цьому році держава виділила 31 млн грн на таку форму реабілітації, але станом на сьогодні освоєно усього 13 мільйонів гривень. Цьому є пояснення – попит з боку ветеранів на подібну форму реабілітації почав знижуватися.
Яка є альтернатива? Було б більш цілеспрямовано побудувати систему ресоціалізації ветеранів на основі сімейної адаптації, тому що після війни ветеран в першу чергу стикається з власною дружиною. Якщо не врахувати цей підхід, ми матимемо ті ж самі проблеми.
«В Америці дуже шанують ветеранів»
Мирон Мельник, представник делегації ветеранів США:
«Що потребує ветеран? Перш за все, пошани. Це дуже важливо, аби ветеран відчув пошану від громади, держави, своїх друзів. В Америці дуже шанують ветеранів. Ми, представники ветеранських організацій, ходили в офіси до сенаторів та конгресменів у Вашингтоні без попереднього узгодження з ними цих зустрічей. Нас приймали без формальностей, не треба було ніякого спеціального доступу. З нами від початку говорили з такою пошаною… Це є ознака того, що ветеран у конгресі має вільний доступ до всіх урядовців, які пишуть закони.
Моральна підтримка є також дуже важливою. У Америці є дуже багато ветеранських організацій. Є організації, які дбають про своїх членів. В Україні вже починається така робота.
Церква має великий моральний вплив – це, між іншим, завдання християнства і спосіб, який можна використати. Ветерани вертаються до свого міста, де є церква.
Коли ветеран повертається зі служби, йому дуже важливо мати заняття, роботу або хобі, аби успішно пройти соціалізацію.
Юлія Тунік, «Главком»
Коментарі — 0